Техніка туризму. Частина ІІ

Організація страховки





Рух групи під час переходів


Кожний туристський похід; як правило, розпочинається з переїздів до початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання обов’язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

   1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю. Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою. Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

   2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про необхідність зупинки або зниження швидкості.
    
    3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид пересування на місцевості виховує почуття колективізму.
    
    4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за межі зорового або голосового зв’язку.
     
     5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних перешкод.
   
   6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.
    
     7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі може скорочуватись до 10 хв. Великий привал з приготуванням їжі і відпочинком протягом 1,5 год робиться через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається ще 4 год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку. Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак — привал з ночівлею.

    8.Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності, наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку. Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї лінія руху вибирається вздовж похилих гребенів. На них краще орієнтуватись і легше йти, ніж унизу, у похмурих непривітних ущелинах. На відкритих ділянках трав’янистих схилів, гірських луках, осипах для руху вибирають опуклі форми рельєфу. Тут практично відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі краєвиди. 

    9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.
     
     10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і заміна у виконанні обов’язків у групі.


Немає коментарів:

Дописати коментар