Особливості руху туристської групи в певному районі
Учні Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ст. на г. Говерла
Під час проходження великих відстаней протягом тривалого часу для нормальної життєдіяльності організму людини необхідні навички та вміння організувати рівномірне навантаження на переходах, які чергуються з відпочинком. Правильний баланс навантаження й відпочинку повинен підтримуватися протягом усього походу.
Вплив навантаження на організм залежить від швидкості руху, складності рельєфу місцевості та висоти над рівнем моря. У разі збільшення швидкості значно зростає навантаження на організм. Під час подолання крутого підйому зростає навантаження на серце, а під час спуску - на м'язи ніг. Навантаження регулюється зміною швидкості руху та перевіряється частотою пульсу. Рухатись на маршруті потрібно з такою швидкістю, щоб серце билося рівномірно і з частотою, не набагато більшою, ніж звичайно. У добре тренованого туриста пульс приходить у норму через 5-7 хвилин після зупинки руху, а в менш тренованого - через 8-10 хвилин.
Режим руху на маршруті - це сукупність різних правил та норм, які спрямовані на успішне проходження запланованого спортивного маршруту. Це означає, що група повинна не тільки здійснити запланований похід, але й пройти його без зайвого напруження, без зайвих витрат часу, з максимальною користю для здоров'я; отримати максимум позитивних емоцій і задоволення від спілкування з природою. Правильно підібраний і дотриманий режим руху повинен забезпечити оптимальну ритмічність навантажень та відпочинку. Він складається з сорока-п'ятдесяти хвилин руху та десяти-п'ятнадцяти хвилин відпочинку, відповідно, на малих привалах.
Загальне правило для всіх випадків - перший перехід після виходу з місця ночівлі (або обіднього привалу) триває 10-15 хвилин. Після чого робиться короткий привал для виправлення неполадок в укладці рюкзака, у взутті (щоби поправити устілку, додати або зняти пару шкарпеток) або щоб зняти зайвий одяг.
Найбільш поширений порядок руху на маршруті - це пересування ланцюжком (колоною по одному) з інтервалом від одного до п'яти метрів між учасниками. Якщо інтервали стають більшими десяти метрів, необхідно скоротити їх до норми. Попереду, здебільшого, іде ведучий - керівник групи або один із найдосвідченіших учасників. Він вибирає шлях і задає відповідний (по найслабшому) темп. Другим розпорядником темпу руху в колоні є "замикаючий". Це також має бути один із досвідчених і фізично підготовлених учасників. Він стежить, щоб ніхто не відставав, допомагає тим учасникам, що стомились, а в разі необхідності зупиняє колону і після короткого відпочинку найбільш втомленого учасника ставить попереду колони, одразу за ведучим.
У такому разі ведучому буде простіше впіймати необхідний темп руху. Якщо такий прийом не допомагає слабкому, то на наступному привалі його необхідно розвантажити.
Керівник, як правило, переміщується по колоні, задає темп руху, контролює порядок проходження складних ділянок, а за необхідності організовує розвідку шляху. В межах видимості це може зробити один учасник, а якщо розвідка шляху вимагає більше часу, то не менше двох учасників.
У пішому поході турист проходить у середньому 15-20 км на день. З важким рюкзаком, особливо у перші дні або коли з перших днів маршрут пролягає максимально пересіченою місцевістю, денні переходи дещо зменшуються. У поході І-II категорії складності пройдена відстань за днями може бути такою: 15-18-20-22 - день відпочинку (днювання) - 22-25-25-18. Такий графік може коливатися 2-5 км в одну або іншу сторону. Адже, крім втомленості, на кількість пройдених кілометрів впливає погода, нештатні ситуації, наприклад, хвороба когось із учасників.
У гірських походах кілометраж значно зменшується, а основним мірилом проходження маршруту виступає час. Під час руху по горизонталі середня швидкість групи 3-4 км за годину, а під час підйому прямо вверх група проходить 0,3-0,5 км за годину. Спускаючись не дуже стрімким схилом, група проходить 5-6 км за годину.
Особливості руху туристської групи в певному районі
У туристському категорійному поході важливе значення має подолання природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на вироблення найраціональнішої і найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній місцевості ногу ставлять спочатку на п’яту, потім переходять на всю ступню, обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах, трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином», поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту. Під час руху по трав’янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв’язки в гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По кам’янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні зрушеного каменя ніхто не потерпів.
У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається строєм у колону по одному. При цьому дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно просуваючись уперед, передній притримує гілки, щоб вони не завдали травми тому, хто йде позаду. Рух у густому лісі може сповільнюватися внаслідок перегороджений шляху завалами і буреломами. Завал краще обходити з боку окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.
Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях, випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами завдовжки 2—3 м. Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і корінням низькорослих поодиноких дерев і кущів, для того щоб мати порівняно тверду опору при пересуванні.
У малонаселених і слабообжитих районах туристам доводиться нерідко долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном. Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік, міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування, натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок грудна обв’язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв’язка робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки. Той, хто переправляється останнім, відв’язує закріплений на березі кінець основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на протилежний берег.
Джерело: https://sutur.osvita-konotop.gov.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар